Жіночий портал ХОЧУ поспілкувався з амбітним канадським гуртом українського походження Balaklava Blues, який народився на Майдані внаслідок кохання та патріотизму.
Марко і Марія розповіли, як поєднують український фольк з електронікою, чому вирішили стати культурними дипломатами України та про що насправді мріють.
- Ваш дует народився завдяки великому коханню. Розкажіть, як це сталося?
Марія: Кохання — це завжди рушійна сила, тому наш випадок не є унікальним.
Марк: Марк: Познайомилися ми на Майдані під час революції 2014 року. Після тих подій вирішили, що хочемо не просто бути разом, як чоловік і жінка, а й експериментувати у творчості. Спочатку написали виставу "Counting Sheep" про нашу історію, про все, що пережили, з метою культурної дипломатії. Хотілося розповісти всьому світу, що відбулося і далі відбувається в Україні.
Потім створили гурт "Balaklava Blues", де Марічка – співає, а я граю електронну музику. Марічка до нашого знайомства жила в Україні, багато років була вокалісткою у фольклорному ансамблі "Божичі", потім створила власний проект "Куку Шанель", я ж канадієць українського походження, який вперше потрапив в Україну, коли у 20 років поїхав до Львова вчити мову та культуру. ПІзніше наші шляхи зійшлися в Києві, коли я приїхав у справах художнього фільму, і побачив та почув Марічку на революційному Майдані. З того дня ми разом.
- З чим асоціювати назву вашого гурту: з шапкою чи населеним пунктом в Криму?
Марія: (Посміхається). Наш проект присвячений подіям на Донбасі, тому хотілося знайти мілітарі символ, який містив би в собі філософське значення. Так, прийшло на думку, що балаклава, призначена для того, щоб ховати людське обличчя, — все одно не може приховати очі. А саме через очі видно всі наші емоції, весь внутрішній світ.
Тому наша музика, наші відео — це є те, що не можна сховати: правда, яку ми висловлюємо через творчість.
Марк: Балаклава — це штука, з якою всі українці ознайомилися на революції. Щодо "блюзу", то є таке висловлювання: блюз — це коли хорошій людині погано.
- У цілому, майже вся ваша творчість зосереджена за кордоном. Яка ж місія музики про Україну і її біль, лунаючої за межами Батьківщини?
Марія: У нас подвійна місія. По-перше, ми живемо в Канаді і є ближчими до західного світу. А наша місія — розповідати не лише про сумні події в Україні, але й про те, яка прекрасна наша земля: своєю культурою, народними піснями, добрими людьми — це її унікальність. А по-друге — хочемо розширити ринок, щоб українці знали про нас і те, що світу не байдужі події в Україні. Хотілося б, щоб нами пишалися.
Марк: Хотілося б бути більше часу в Україні. Якщо нас звела доля, якщо Україна дала нам хист, талант і один одного – то потрібно щось повернути Землі, щоб був баланс. Щоб отримувати – потрібно віддавати.
- Є в планах повернутися до України?
Марко: Сьогодні ми будемо більш корисні для України, якщо житимемо в Канаді. Там ми робимо музику, яка поєднує українську історію та сучасність, розповідаємо світу про те що відбувається на сході , збираємо й передаємо кошти для тих хто потребує допомоги на сході.
Марія: А ще — в Канаді наша сім’я та діти шкільного віку — тож маємо відповідальність. Насправді, довго про це думали. Але вирішили, що будемо мати значно більше можливостей й користі, живучи в Канаді. Також діти зможуть отримати канадську освіту.
- Розкажіть про проект з Білоруським вільним театром. Де виступаєте? Чи плануєте виступати в Україні?
Марія: Ми познайомились в Нью-Йорку з керівниками театру Наталею Калядою та Ніколаєм Халєзіним після вистави "Burning doors". Вистава присвячена історії політв’язнів, серед яких і наш український бранець Олег Сєнцов, мала успіх та відгук по всьому світу, в Києві ви мали змогу її побачити в листопаді 2018 в театрі Франка.
Якось відразу відчулося, що у нас з Наталею та Ніколаєм є щось спільне. Це було велике чудо, але ми "примагнітились" моментально. Ми легко відчуваємо одне одного, нам просто працювати разом. Вся творча діяльність спрямована в один бік.
Марко: Марко: Також вони були режисерами нашої вистави "Counting Sheep" і ми продовжуємо з ними співпрацю в рамках "Balaklava Blues". Ми щасливі мати театральний досвід, в Лондоні ми разом із Білоруським Вільним Театром мали 60 тріумфальних показів "Counting Sheep". Вистава отримала схвальні відгуки не тільки глядачів, а й найвливовіших британських ЗМІ (The Times, British Theatre Guide , Ed Fest Magazine). Невдовзі плануємо їхати з виставою "Counting Sheep" в Америку.
Звичайно, хотілося б показати її і для українців, і якщо нас запросять для виступу — залюбки приїдемо..
.jpg "Ексклюзивне інтерв’ю з Balaklava Blues: про кохання, Україну та амбіції")
- Чи плануєте брати участь у якихось талант-шоу в Україні, адже ви досить колоритні?
Марко: Конкурс "Евробачення" міг би бути для нас цікавим і корисним. Вже про це думали і говорили. Тим більше, ми хочемо розширювати нашу аудиторію. Якщо нас запросять — буде цікавий досвід для нас.
- Чи є у вас кумири? На кого рівняєтесь у своїй творчості?
Марія: Я вважаю, що зіркою людина сама по собі не може народитися. Всьому доводиться вчитися на музиці, яка надихає, на класиках. Ти приходиш в музичну школу, поглинаєш там знання, відкриваєш для себе фаворитів, намагаєшся до них наблизитися — все це створює творчу особистість.
Ми з Марком вчимося весь час, слухаємо багато музики, як української, так і західної. Для того, щоб знайти свою нішу — не треба думати, чи виходить у вас щось унікальне. Потрібно пропускати через себе все, що відчуває душа.
Марко: Нас обох надихає український ансамбль "Божичі", в якому багато років співала Марічка. Також пишаємося гуртом "ДахаБраха".
.jpg "Ексклюзивне інтерв’ю з Balaklava Blues: про кохання, Україну та амбіції")
- Як далеко сягають ваші амбіції: вистачить маленької зали чи мрієте про стадіони?
Марія: Bakaklava Blues — це і про клуби, і про тисячні зали і про стадіони. Життя занадто коротке й немає часу на неамбіційні проекти. Все своє життя ми віддаємо щоб створити проект, який буде міняти світогляд людей.